У центрі уваги в Китаї завжди були суспільство і держава, а не індивідуум. Звідси - відсутність справжнього інтересу до проблем світобудови, до індивідуальної психології, до приватного господарства і постійне підвищену увагу до соціальних проблем, природу державної влади, державного регулювання суспільного життя.

Держава вважалося вищою цінністю, далі йшли такі цінності, як конфуціанське знання, ієрархія, ритуал, світ, порядок, традиції. Китайська цивілізація в очах китайців разюче відрізнялася від того, що вони бачили в сусідніх варварських народів, і завжди була для них вершиною досконалості: навіть після самих сильних потрясінь держава відтворювало саме себе, відновлюючи свої колишні державні структури. Отже, в Китаї місце особистості займала сума особистостей - від сім'ї й клану до суспільства в цілому.

Для суспільства, що пригнічує людей, цілком природною була абсолютна впевненість у правильності офіційних істин. Звідси виникали схильність до догматизму (від грец. Dogma - лінія) і конформізму (від лат. Confounis - подібний). Як догм істини підлягали виучіванію напам'ять, і нова думка могла розвиватися тільки у вигляді коментарів до старих вислови мудреців. Це призводило до пасивності думки. Самого розумового пошуку, як правило, не було - все і так було ясно і виразно. Основним методологічним прийомом було не абстрактно-теоретичне міркування, а оперування конкретними прикладами, таким чином, абстрактне мислення в Китаї на відміну від Західної Європи ніколи не було основним методом пізнання.

Однак до знання і вченості ставилися з великою повагою. Під знанням звичайно малися на увазі постулати зі сфери гуманітарних дисциплін. Що стосується інших наук (математики, астрономії, медицини, тощо), то накопичені протягом багатьох сотень років дані емпіричних спостережень узагальнювались і систематизувалися, але теоретично майже не осмислювався. В цілому ці сфери знання були не престижні, так само як і винахідництво і технічна творчість, і «кращі уми» воліли йти в гуманітарії. Таким чином, для Стародавнього Китаю було характерно, з одного боку, наявність культу знання і схиляння перед вченістю, з іншого, - надзвичайна обмеженість самого знання.

Що ж було зроблено китайцями в галузі точних і технічних наук? Математика зародилася в Китаї з глибокої давнини. За кілька сотень років до нової ери китайські математики написали твори про розрахунки за допомогою жердини, що стоїть в колі. З V ст. до н. е.. китайці знали властивості прямокутного трикутника, у I ст. н. е.. був створений знаменитий трактат «Математика в дев'яти Китайські вчені вперше в історії людства ввели поняття негативних чисел, вони знали дії зі звичайними дробами, які вміли скорочувати, розв'язували задачі на відсотки, знали арифметичну прогресію, становили системи рівнянь.

Розвивалася астрономія. Вже в II тис. до н. е.. древні жителі Китаю ділили рік на 12 місяців, місяць - на чотири тижні. З V ст. до н. е.. вони вели регулярні астрономічні спостереження і дали назви 28 планет, які на той час вони виділили з безлічі зірок. У IV ст. до н. е.. ними було складено перший у світовій історії зоряний каталог на 800 світил. Тоді ж ними було написано дві самі перші книги з астрономії, згодом зведені в один твір. Вони реєстрували сонячні затемнення, а в 28 р. до н. е.. вперше в історії описали сонячні плями, вони ж вперше відзначили появу на небі нової зірки - вибух «наднової». У книгах по астрономії були карти зоряного неба, складені вперше астрономом Чжан Хен, що жив у II ст. н. е.. Він же вперше створив перший у світі небесний глобус, відтворюють рух небесних тіл.

Значний внесок у світову медицину внесли китайські лікарі.